Виклики регулювання та трансформації структури проектів Web3

Протягом останніх десяти років архітектурний дизайн проектів Web3 переважно орієнтувався на уникнення ризиків. Від закордонних фондів до фондів, дистрибутивного управління, складних структур з реєстрацією в різних юрисдикціях – ці дизайни не лише задовольняють потреби в оптимізації управління та ефективності, але й стають тактичним вибором для боротьби з регуляторною невизначеністю. Ці структури дозволяють сторонам проекту зберігати контроль, одночасно створюючи сірий буфер, який можна експлуатувати або відмовитися від нього.

Однак, протягом останніх двох років ця стратегічна структура дизайну втрачає свою ефективність. Провідні регулятори світу, такі як SEC та CFTC в США, а також регуляторні органи в Азії, почали зосереджуватись не на формальних аспектах, а на глибокій перевірці фактичного контролю. Нові регуляторні правила чітко вказують, що акцент робиться не на формі реєстрації, а на фактичному способі роботи, особі лідера та напрямку фінансових потоків.

У зв'язку з цим, ми проаналізуємо п'ять поширених високоризикових структур і на основі реальних регуляторних випадків допоможемо проектам Web3 виявити ті дизайнерські сліпі зони, які здаються безпечними, але насправді містять ризики.

Структура фонду "Поверхнева нейтральність, фактичне лідерство"

Багато проектів використовували модель "під контролем фонду" для ухилення від регуляторної відповідальності. Ці фонди зазвичай реєструються в певних юрисдикціях, на вигляд незалежно функціонують, але насправді ключові повноваження та ресурси все ще контролюються командою засновників проекту.

З переходом до принципу "фактичного контролю" ці структури стають об'єктом пильної перевірки. Якщо регулятори визнають, що фонд не має фактичної незалежності, засновники проєкту можуть бути визнані фактичними емітентами або операторами, що тягне за собою відповідальність за відповідними законами. Критерії оцінки більше не обмежуються місцем реєстрації або документами, а зосереджуються на контролі над ухваленням рішень та джерелах ініціативи.

У 2023 році один відомий проект змінив структуру свого фонду, що є типовим прикладом. Проект спочатку зареєстрував фонд у Сінгапурі, але через податкові та регуляторні ризики врешті-решт вирішив ліквідувати фонд, повернувшись до дистрибутивної моделі управління, та створив спеціальний орган для управління основними функціями. Цю зміну розглядають як пряму відповідь на "кризу нейтральності фонду".

Інший помітний випадок стосується великого криптовалютного проекту. Хоча цей проект стверджував, що незалежний фонд управляє резервними активами, пізніше було виявлено, що фонд повністю контролюється командою проекту. У подальшому регуляторному розслідуванні ця структура фонду не змогла забезпечити ефективний правовий захист, а керівник проекту все ще несе відповідальність як фактичний емітент.

Регулятором одного з міжнародних фінансових центрів було чітко заявлено, що не приймаються фонди, які не мають реальних операційних можливостей. Лише фонди з дійсно незалежними механізмами управління можуть вважатися ефективними юридичними інструментами ізоляції. Тому фонди не повинні розглядатися як безвідповідальні оболонки, якщо проектна сторона зберігає основні контрольні повноваження, фонд буде вважатися маскуванням реальних відносин контролю.

"Порожнеча" розподіленого управління

Розподілене управління спочатку було ключовим механізмом для проектів Web3, щоб зламати традиційний централізований контроль і реалізувати розподіл прав і обов'язків. Однак на практиці багато з цих структур управління серйозно "пустотніють". Загальні випадки включають: пропозиції ініціюються командою проекту в односторонньому порядку, голосування контролюється гаманцями, які знаходяться під внутрішнім контролем, а рівень підтримки наближається до 100%, участь громади зводиться до формальності.

Модель "централізованого контролю під маскою децентралізації" стає новою метою для регуляторів. Якщо проект стикається з юридичними проблемами і не може довести, що його управлінська структура є суттєвою та прозорою, регулятори можуть вважати проектних учасників фактичними контролерами, а не такими, що підлягають захисту від відповідальності як "продукт суспільного консенсусу". Так зване "спільне управління" може стати зворотним доказом, що виявляє наміри ухилення.

У 2022 році регуляторний орган однієї з країн вперше подав до суду на дистрибутивну автономну організацію, чітко зазначивши, що вона "не звільняється від відповідальності через технічну структуру". У цій справі, хоча команда проекту стверджувала, що передала повноваження управління смарт-контрактам, всі основні рішення все ще ухвалювались командою, яка все ще діяла раніше. Врешті-решт, регуляторний орган включив колишніх членів команди та саму організацію до списку відповідачів, визнаних незаконною торгівельною платформою.

Цей випадок має велике значення, оскільки він показує, що розподілена структура управління не може автоматично забезпечити ізоляцію юридичної відповідальності. Лише коли механізм управління справді реалізує розподілене прийняття рішень, регуляція може визнати його незалежність.

Регуляторні органи кількох країн заявили, що зосередять увагу на перевірці розподілених організацій на предмет наявності "субстантивного управління" та "концентрації інтересів", більше не приймаючи формальні вимоги до управління, що базуються лише на контрактах голосування в ланцюгу. Отже, розподілене управління не є прихистком від юридичної відповідальності. Якщо процес управління позбавлений незалежності, а право прийняття рішень фактично залишається зосередженим у руках початкової команди, тоді "децентралізація" не зможе забезпечити ефективний перехід відповідальності. Справжня стійка структура управління повинна забезпечувати прозорість влади та багаторазову стриманість у розробці правил, механізмах голосування та фактичному виконанні.

Важливість операцій поза структурою

Веб3 проекти стикаються з викликами відповідності, які не лише пов'язані з тим, чи була створена певна структура, але й з тим, чи ці структури реально функціонують, чи чітко розмежовані права та обов'язки. Фонди та дистрибутивні автономні організації, ці дві форми організацій, які часто розглядаються розробниками проєктів як "захисний шар відповідності", насправді можуть стати точками ризикового експонування з точки зору регулювання.

У майбутніх аналізах ми продовжимо досліджувати інші кілька високоризикових структур, від "аутсорсингу послуг", "мультирегіональної реєстрації" до "публікації на блокчейні", детальніше аналізуючи найбільш ігноровані зони відповідності на операційному рівні.

Команда проекту повинна усвідомлювати, що поверхневі стратегії уникнення можуть бути сприйняті регуляторами як свідчення навмисного ухилення. Справжня стратегія відповідності повинна ґрунтуватися на реальних операціях і прозорому управлінні.